Поведінка дітей - це наслідок

Давайте називати речі своїми іменами. Без ярликів. Без спрощень. З повагою.

Коли дитина мчить уперед, летить на самокаті так, що її не зупинити…

Коли лізе вище неба, не відчуваючи страху, не чує маму, яка її кличе…

Вона не не слухається.

✅ Вона досліджує.

Коли не хоче йти на руки до чужих, не каже «привіт», не кидається обійматись і не будує контакт легко — як це роблять інші…

Коли ховається за маму чи тата…

Вона не неконтактна.

✅ Вона обережна.

Коли б’ється, бо їй не дали іграшку,

Коли злиться, бо хтось не поділився, або мама відмовила — не купила, не дозволила…

Вона не неслухняна.

✅ Вона вразлива.

Коли її образили, а вона мовчить. Не кричить у відповідь. Не дає здачі.

Вона не слабка і не боягузка.

✅ Вона чутлива.

І цей список — безкінечний.

Бо немає дітей, які хочуть зробити щось «на зло».

Немає дітей, які «погані» або «ненормальні».

Є діти:

— яких не чують,

— яких не приймають,

— яких ламають постійною критикою,

— яких хочуть «виправити», а не зрозуміти.

Є діти, на яких навішують ярлики — сподіваючись, що це змінить їхню поведінку.

Але ярлики — не змінюють. Вони травмують.

Діти — не причина.

Поведінка — це наслідок.

Якщо дивитися глибше, ми побачимо не “погану” дитину,

а ту, що відчайдушно намагається сказати щось важливе.

Своєю мовою — через рух, плач, спротив, мовчання, втечу, крик…

І завдання дорослого — не “виправити”.

Завдання — зрозуміти.

Авторка: #ТаняСолодка